У 7, 10 класах проводилось діагностичне дослідження щодо визначення схильності до суїцидальної поведінки учнів. Було використано анкету на визначення схильності до суїцидальної поведінки учнів (за М. Горською).

Письмовий аналіз ситуації. Підраховуючи результати, питання було поділено на 4 шкали:

I. шкала тривожності;

II. шкала фрустрації;

ІІІ шкала агресії;

ІV шкала ригідності.

  Шкала тривожності - визначає рівень здатності індивіда до відчуття тривоги. Шкала фрустрації - виявляє ступінь розчарування, яке виникає через реальні або уявні перешкоди, що заважають досягненню мети. Шкала агресії - виявляє підвищену психологічну активність, прагнення до лідерства через застосування сили до інших людей. Шкала ригідності – ускладнення у зміні визначеної суб'єктом діяльності за умов, що така перебудова справді потрібна.   Психолог чи соціальний педагог додає всі бали за 4 шкалами і визначає показник схильності до суїцидальної поведінки.

  У тестуванні на визначення схильності до суїцидальної поведінки(за М. Горською) ,взяло участь 17 учнів.

Шкала тривожності:

· низький рівень – 12 чол.

· середній рівень – 3 чол.

· високий рівень – 2 чол.

Шкала фрустрації:

· низький рівень – 11чол.

· середній рівень – 2чол.

· високий рівень – 4 чол.

Шкала агресії:

· низький рівень – 11 чол.

· середній рівень – 1чол.

· високий рівень – 5чол.

Шкала ригідності:

· низький рівень – 11чол.

· середній рівень – 2 чол.

· високий рівень –4 чол.

 Низький рівень схильності до суїцидальної поведінки - виявлено у всіх учнів.

Рекомендації:

  Як поводитися батькам та оточенню схильної до суїциду дитини?

Стратегічними напрямками батьківської допомоги дітям із суїцидальним ризиком ,спеціалісти вважають поліпшення сто­сунків у сім'ї, підвищення самооцінки, самоповаги дитини, а також покращення спілкування у родині. Усі ці заходи мають призвести до піднесення самоцінності особистості дитини, її життя до такої міри, коли суїцидальні дії втрачають будь-який сенс.

  Для підвищення самооцінки спеціалісти В. Розанов, О. Моховіков, Р. Стиліха пропонують доцільно застосовувати такі заходи:

• завжди підкреслюйте все добре й успішне, властиве вашій дитині — це підвищує впевненість у собі, зміцнює віру в май­бутнє, покращує її стан;

• не чиніть тиску на підлітка, не висувайте надмірних вимог у навчанні, житті тощо;

• демонструйте дитині справжню любов до неї, а не тільки слова, щоб вона відчула, що її дійсно люблять;

• сприймайте, любіть своїх дітей такими, якими вони є — не за гарну поведінку та успіхи, а тому, що вони ваші діти, ваша кров, ваші гени, майже ви самі;

• підтримуйте самостійні прагнення своєї дитини, не захоплюйтесь її оцінюванням, не судить її, знайте, що шлях до підвищення самооцінки лежить через самостійність і власну успішну діяльність дитини;

• слід тактовно і розумно підтримувати всі ініціативи своєї дитини, спрямовані на підвищення самооцінки, особистісне зростання, фізичний розвиток, які посилюють успішність само­стійної діяльності і життєдіяльності; майте на увазі, що підліток рано чи пізно має стати незалежним від своєї сім'ї й однолітків, налагодити стосунки із протилежною статтю, підготувати себе до самостійного життя і праці, виробити власну життєву позицію.

  У випадку, коли ваші діти виявляють суїцидальні тенденції або відчай, слід поводитися так:

1. Залишайтеся самими собою, щоб дитина сприймала вас як щиру, чесну людину, якій можна довіряти.

2. Дитина має почуватися з вами на рівних, як із другом, це дозволить встановити довірчі, чесні стосунки. Тоді вона зможе розповісти вам про наболіле.

3. Важливо не те, що ви говорите, а як ви це говорите, чи є у вашому голосі щире переживання, турбота про дитину.

4. Майте справу з людиною, а не з «проблемою», говоріть з дитиною на рівних, не варто діяти як вчитель або експерт, розв'язувати кризу прямолінійно, це може відштовхнути дитину.

5. Зосередьте свою увагу на почуттях дитини, на тому, що вона замовчує, дозвольте їй вилити вам душу.

6. Не думайте, що вам слід говорити щоразу, коли виникає пауза в розмові, використовуйте час мовчання для того, щоб краще подумати і вам, і дитині.

7. Виявляйте щире співчуття й інтерес до дитини, не пере­творюйте розмови з нею на допит, ставте прості, щирі запитання («Що трапилося?», «Що відбулося?»), які будуть для дитини менш загрозливими, аніж складні розпитування.

8. Спрямовуйте розмову в бік душевного болю, а не від нього, адже ваш син або донька саме вам, а не чужим людям, може повідомити про інтимні, особисті, хворобливі речі.

9. Намагайтеся побачитикризову ситуацію очима своєї дитини, приймайте її сторону, а не сторону інших людей, які можуть завдати їй болю, або щодо яких вона може так вчинити сама.

10.Дайте синові чи доньці знайти свої власні відповіді, навіть тоді, коли вважаєте, що знаєте вихід із кризової ситуації.

11.Ваша роль полягає в тому, щоб надати дружню підтримку, вислухати, бути зі своєю дитиною, коли та страждає, навіть якщо вирішення проблеми начебто не існує. Дитина у стані горя, в ситуації безвиході може примусити вас почуватися безпорадним і дурним, але вам, на щастя, найчастіше і не слід приймати будь-яких певних рішень, негайно змінювати життя або навіть рятувати її - ваш син або донька врятуються самі, варто тільки довіряти їм.

12. І останнє - якщо ви не знаєте, що говорити, не кажіть нічого, просто будьте поруч!