Реакції на кризову ситуацію в дітей різних вікових категорій є різними. Відповідно, різними є ризики в таких ситуаціях, а також потреби виходу з них.

  Діти молодшого шкільного віку

Переживаючи кризову ситуацію, діти молодшого шкільного віку можуть відчувати власну провину за події, що відбулися. У них виникають страхи, знижується рівень комунікації або ж вони проявляють надмірну турботу про захист та порятунок людей у кризових умовах.

  Також діти молодшого шкільного віку можуть проявляти такі реакції на травмуючу кризову ситуацію:

1)    недовіра до оточення;

2)    погіршення успішності;

3)    болісне реагування на критику;

4)    перезбудження;

5)    тривожність;

6)    емоційний ступор;

7)    уникання місць, людей, предметів, що нагадують про травмуючу подію.

Реакції підлітків на травмуючу ситуацію можуть бути такими:

1)    емоційна байдужість — захисна реакція;

2)    негативізм, «спалахи» гніву, агресії;

3)    уникання спілкування;

4)    ризиковані вчинки;

5)    занепокоєність щодо своєї безпеки та можливості повторення травмуючих подій;

6)    зміни в поведінці, в успішності;

7)    зниження уваги та концентрації;

8)    підвищена активність, перезбудження;

9)    роздратованість;

10) прогулювання уроків;

11) скарги на самопочуття;

12) тривожні думки, бажання помститися;

13) постійне обговорення подій та фокусування уваги на окремих деталях того, що трапилося.

Старшокласники також дуже чутливі до травмуючих ситуацій. Переживаючи їх, вони можуть стати жертвами торгівлі людьми, сексуальної експлуатації, їх можуть завербувати до військових формувань тощо.

Ознаки посттравматичного стресу

  Іноді в дітей, які пережили стан гострого стресу та отримали першу психологічну допомогу, посттравматичний стрес переходить у хронічну стадію, яка триває більше трьох місяців.

Виокремлюють такі ознаки посттравматичного стресу:

1) невмотивована пильність — людина уважно стежить за всім, що відбувається, очікуючи на небезпеку;

2) різке реагування на голосні звуки;

3) відсутність таких проявів, як радість, любов, грайливість, спонтанність тощо, труднощі під час встановлення близьких і дружніх контактів з оточенням;

4) агресивність — прагнення розв'язувати проблеми за допомогою сили. Виокремлюють не лише фізичну, а й психічну, емоційну та вербальну агресивність;

5) порушення пам'яті та концентрації уваги — особливо в разі наявності стресового чинника;

6) депресія, якій передують нервове виснаження, апатія і негативне ставлення до життя;

7) загальна тривожність, що проявляється на таких рівнях —

7.1 фізіологічному — біль у спині, спазми шлунка, головний біль;

7.2 психічному — постійна занепокоєність, стурбованість, параноїдальні прояви;

7.3 емоційному — страх, невпевненість у собі, комплекс провини;

8) напади люті, гніву;

9) зловживання лікарськими препаратами, наркотичними речовинами, алкоголем;

10) нав'язливі спогади — один із важливих симптомів, що вказує на посттравматичний синдром. У пам'яті людини раптово постають страшні сцени, пов'язані із травмуючою подією. Ці спогади можуть виникати як уві сні, так і під час неспання;

11) галюцинаторні переживання — настільки яскраві, що події, які відбуваються в цей момент, здаються менш реальними;

12) безсоння, кошмари, у результаті яких виникає регулярне недосипання, що призводить до нервового виснаження. Безсоння може бути зумовлене високим рівнем тривожності, емоційного напруження;

13)  думки про самогубство;

     У разі виявлення цих ознак, слід розпочинати індивідуальну відновлювальну роботу з дитиною.

Проведення індивідуальної відновлювальної роботи

Із часу чорнобильської трагедії фахівці психологічної служби не мали гострої потреби в оволодінні знаннями з надання психологічної допомоги клієнтам, які переживають гостру чи хронічну форму психічної травми. Робота з такими клієнтами, і насамперед проходження відповідного навчання, — особисте рішення конкретного фахівця. Тож під час індивідуальної відновлюваної роботи психологічна служба може послуговуватися інструментарієм, розробленим, зокрема американськими психологами. Зміст цієї роботи визначають відповідно до віку дитини. Наприклад, індивідуальна відновлювальна робота психологічної служби з учнями передбачає:

1) надання допомоги щодо відновлення безпечного зовнішнього середовища та відчуття безпеки, а також повернення до звичного способу життя;

2) обговорення та пояснення травмуючого досвіду в безпечному середовищі;

3) пояснення психотравми та відверті відповіді на запитання з урахуванням віку дитини;

4) застосування психолого-педагогічних методів під час роботи з дітьми із надмірними емоційними реакціями;

5) надання допомоги дітям щодо висловлення своїх відчуттів;

6) залучення батьків, опікунів дитини до процесу відновлення.

   Під час роботи з дітьми, які переживають кризовий стан, використовують різноманітні вправи на подолання посттравматичного стресу, адаптовуючи їх до конкретної ситуації, проблеми тощо. Окрім профілактичних та індивідуально зорієнтованих заходів, ініційованих практичним психологом, у навчальному закладі слід створити відповідні умови, щоб допомогти дітям пережити кризову ситуацію.