У дитинстві багато хто з нас переживає різні травматичні події. На дитину впливають і події, в яких вона не бере безпосередньої участі. Так, наприклад, перегляд телевізійного репортажу з місця терористичного акту також може чинити на неї тяжке, гнітюче враження та викликати посттравматичні симптоми. Діти можуть відчувати власну незахищеність та безпорадність у світі, який їм не зовсім зрозумілий. Наслідки такого впливу включають страх, нічні кошмари, регресивну поведінку (наприклад, дитина, яка давно ходить у туалет, може мочитися в ліжко) або часті прояви агресії.

Реакція дитини на травматичну подію залежить від цілого ряду факторів: вік, характер, ступінь тяжкості та близькості до дитини травматичної події, а також рівень підтримки від членів сім'ї та друзів. Саме підтримка, від батьків під час та після травми, є основним фактором її успішного подолання. Більшість дітей приходить до тями після травматичної події без професійної допомоги психологів, лише завдяки підтримці близьких. Тому дуже важливо, щоб ви уважно стежили за проявом у дитини будь-яких симптомів пригніченості та стресу і завжди були поряд з ним у цей скрутний час.

Нижче наведено низку практичних рекомендацій, які допоможуть вам та вашій дитині впоратися з кризовою ситуацією.

1) Слідкуйте за своєю реакцією на те, що сталося – діти виробляють власну модель поведінки, спостерігаючи за дорослими, які відіграють важливу роль у їхньому житті (батьки, вчителі). Тому намагайтеся зберігати спокій і вселяти його дитині, наскільки це можливо. Можливо, для цього ви захочете поділитися своїми думками та почуттями з друзями або членами сім'ї, а лише потім розпочати розмову з дитиною.

2) Приділяйте дитині більше уваги – чуйність та увага з вашого боку дозволять дитині висловити свої думки та відчути власну захищеність, особливо у важких ситуаціях. Якщо дитина хоче поговорити з вами про свої почуття, заохочуйте її до розмови. Виявіть розуміння того, що він вам скаже, і поясніть, що такі почуття, як страх, гнів і вина, є цілком нормальною реакцією на "ненормальні" події.

3)  Говоріть з дитиною зрозумілою їй мовою – будь-яка інформація має бути розказана дитині відповідно до її віку та рівня розвитку. Надлишок відомостей може заплутати маленьких дітей та викликати в них нові страхи та почуття незахищеності. З іншого боку, додаткова інформація допоможе дитині правильно зрозуміти, що насправді відбувається. Важливо заохочувати дитину до розмови, але якщо вона цього не хоче, ніколи не наполягайте. У жодному разі не слід повідомляти дитині різні необґрунтовані чутки та неправильну інформацію про події.

4) Обмежте доступ дитини до засобів масової інформації – намагайтеся убезпечити дитину від перегляду фотографій та прямих репортажів з місця трагічних подій, наприклад, терористичних актів. Це особливо важливо для дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Часто батьки настільки захоплені драматичними подіями, які транслюються по телевізору, що не думають про те, що ці події можуть бачити і їхні маленькі діти. Подібні перегляди є причиною нічних жахів або важких думок у дітей.

5) Намагайтеся дотримуватися звичайного порядку життя, переконайте себе в тому, що він знаходиться в безпеці - поговоріть з дитиною про те, як слід спостерігати травматичних або стресових ситуацій у майбутньому. Це зміцнить у ньому відчуття безпеки та можливість керувати своїм життям. Підтримка способу життя дуже переконливо проявляється у дитини і є для неї чітким, що не вимагає наявності ознак власної безпеки та стабільності.

6) Уважно стежте за проявом будь-яких ознак стресу - якщо дитина грає в ігри, які знову і знову відтворюють подію, що відбулася з нею, або скаржиться на "страшні сни", ні в якому разі не слід цього пропускати. Подібні моделі поведінки нормальні відразу після травми і допомагають дитині впоратися з нею. Однак, якщо через місяць вони не зникли, а лише посилилися, подумайте про те, чи варто звернутися за професійною допомогою.

7) Будьте особливо уважні і чуйні з підлітками, що демонструють симптоми стресу - якщо підлітки говорять або думають про самогубство, вживають наркотики, погано їдять або погано сплять або демонструють спалахи гніву, цього в жодному разі не можна пропустити. Подібними симптомами слід зайнятися негайно, оскільки вони не проходять власними силами, без професійного лікування. 

Як допомогти дитині?

- Розмовляйте зі своєю дитиною, відповідаючи на її запитання.

- Дуже уважно прислухайтеся до того, що каже дитина: чи чується вам страх, тривога, занепокоєння. Дуже корисне повторення слів дитини. Наприклад: "Ти боїшся, що ...". Це допоможе вам та дитині прояснити почуття.

- Не втомлюйтеся запевняти дитину: "Ми разом. Ми дбаємо про тебе". Ці запевнення повторюйте багаторазово.

- Доторкайтеся до дитини, обіймайте її якнайчастіше - дотики дуже важливі для дитини в цей період.

- Не шкодуйте часу, укладаючи дитину спати, розмовляйте з нею, заспокоюйте її.

- Не обтяжуйте дитину виною за власну реакцію і не намагайтеся насильно зробити малюка стійким, сильним, сміливим. Не читайте моралі, не карайте у цей період.

- Не вимагайте від дитини бути такою, як раніше. Багато колишніх вимог до нього стають вже понад вимогами (наприклад, вчитися лише на 12, нічого не боятися), і тимчасово ці планки доведеться знизити.

- Не намагайтеся маніпулювати дитиною, використовуючи її любов до вас. Наприклад, не варто говорити: Ти що весь час сумний. У мене серце від цього болить».

- У вашому спілкуванні з дитиною створіть можливість для промовлення та відреагування її страхів.